|
Особистості в історії України.
|
|
| Доцент | Дата: Середа, 23.09.2009, 08:59 | Повідомлення # 1 |
Лейтенант
Група: Користувачі
Повідомлень: 67
Репутація: 3 []
Статус: Відсутній
| Правила звичайні. Гравець називає людину, яка на його думку відіграла значну роль в становленні України, як держави. Цікаво обговорити маловідомих людей, проте справжніх патріотів України. Всі інші 20 словами стисло висвітлюють заслуги цієї людини. Час подачі відповідей - не більше 24 годин. Останній гравець подає свою кандидатуру і т.д. Отже починаю.
Хто такий Мирон Тарнавський ? 
Повідомлення відредаговано Доцент - Середа, 23.09.2009, 09:00 |
| |
| |
| Дон-Жуан | Дата: Субота, 26.09.2009, 12:59 | Повідомлення # 2 |
Лейтенант
Група: Користувачі
Повідомлень: 49
Репутація: 2 []
Статус: Відсутній
| По закінченні гімназії у Бродах і однорічному військовому вишколі став підпоручником і був на службі в австроугорській армії. Служив у Галичині. 1909 здобув рангу капітана, відбуваючи перші роки світової війни на австро-російському фронті. З січня 1916 — командант вишколу УСС, з вересня до грудня 1917 — Легіону УСС. Під час перебування австро-угорської армії на Україні 1918 був на різних посадах, серед інших референтом для українських справ при штабі 54 австрійської дивізії, пізніше у ранзі підполковника — командантом 16 полку стрільців, з рештками якого повернувся до місця його постою в Кракові. Заарештований поляками, перебував деякий час у таборі полонених в Домбю; по звільненні переїхав до Станиславова і 17.2.1919 перейшов на службу в УГА, діставши призначення на команданта фронтової групи «Схід» під Львовом, а згодом у ранзі полковника — Другого Корпусу УГА.
М.Тарнавський очолював Другий Корпус УГА у боях під Львовом і під час першого відступу в Чортківській офензиві; під час другого — голова ЗУНР Євген Петрушевич призначив М. Тарнавського генерал-четарем і начальником УГА. По переході за Збруч М.Тарнавський пережив дні тріумфу й трагедії об'єднаних українських армій: похід на Київ і його здобуття (30.08.1919), відступ, пошесть тифу. Що ми знаємо про Степана Ленкавського
|
| |
| |
| ivanov | Дата: Середа, 30.09.2009, 22:49 | Повідомлення # 3 |
Полковник
Група: Користувачі
Повідомлень: 222
Репутація: 1 []
Статус: Відсутній
| Український політичний діяч, публіцист, один із ідеологів Організації Українських Націоналістів. Code
Зі середини 1920-х рр. — активний учасник націоналістичного руху, провідний член Організації Вищих Класів Українських Гімназій, член проводу Союзу Української Націоналістичної Молоді.
В 1928 брав участь у редагуванні (разом з С.Охримовичем та І.Габрусевичем) першого нелегального націоналістичного видання для молоді - журналу «Юнак», був співробітником «Українського голосу» (1929-1932, Перемишль) і «Бюлетня КЕ ОУН на Західноукраїнських Землях (ЗУЗ)».
Учасник I Конгресу Проводу Українських Націоналістів у Відні (28 січня - 3 лютого 1929), один із 28 співзасновників ОУН.
З лютого 1929 увійшов до складу першого Проводу ОУН на ЗУЗ, був референтом ідеологічного відділу.
Автор «Декалогу» («Десять заповідей українського націоналіста», 1929), в якому виклав основні морально-етичні засади учасника національно-визвольних змагань.
Листопад 1930 - заарештований польською поліцією у Кракові і у вересні 1932 р., під час процесу «конгресівців», засуджений до 4 років ув'язнення.
1939 - після гітлерівської окупації Польщі та частини західноукраїнських земель увійшов до складу Проводу ОУН (Б).
1940 - у період розколу в ОУН від імені прихильників С.Бандери від переговори з А.Мельником.
З квітня 1941 — референт пропаганди ОУН (Б).
29 липня 1941 р. - як один з ініціаторів проголошення Української держави у Львові був заарештований Гестапо і до 19 грудня 1944 р. ув'язнений у концтаборі "Аушвіц" (Освенцім).
У повоєнний час жив у Німеччині. Був членом Проводу Закордонних Частин ОУН, курирував військовий сектор ОУН (Б), її розвідку, контррозвідку, референтуру крайових зв'язків (К-3), створив і очолював референтуру підсовєтських справ (РПС).
1959-1968 - після загибелі С.Бандери очолював Провід ОУН, згодом керував відділом пропаганди і редагував газету «Шлях Перемоги».
В останні роки займався філософією (китайською, індійською, спадщиною Г.Сковороди, Канта, Шопенгауера, Шпенглера).
Раковський Християн.
А про такого знаєте?
|
| |
| |
| Дон-Жуан | Дата: Середа, 07.10.2009, 19:57 | Повідомлення # 4 |
|
Лейтенант
Група: Користувачі
Повідомлень: 49
Репутація: 2 []
Статус: Відсутній
| Quote (Дон-Жуан) Що ми знаємо про Степана Ленкавського
Хочу добавити ivanov. Степан Ленкавський найбільш скромний і самовіданий патріот України. все своє житя він присвятив ідеології Української держави. Не мав ні сімї, ні дому.  Життєвий шлях Степана Ленкавського позначений польською чотирирічною тюрмою у львівських Бригідках, в Дрогобицькій в’язниці "На Гірці", у Ломжі під Варшавою та німецьким ув’язненням з 1941 по 1944 рр., яке відбував у знаній львівській тюрмі на вул. Лонцького, краківській "Монтелюпіх" та в страхітливому концтаборі смерті Авшвіц (Освєнцім). Після вбивства Степана Бандери у 1959 р. він одноголосно обраний Провідником ЗЧ ОУН, у цьому статусі підтверджений VI Конференцією у 1963 р. і перебував на такому становищі до 1968 р. Час його провідництва – це час виваженої і глибокоінтелектуальної політики ОУН. Неперевершена заслуга Степана Ленкавського полягає у тому, що після смерті Степана Бандери він зумів подолати в Організації стан шокованості та розгубленості, віднайшов у собі сили і розум, аби вивести її з потрясіння і повернути віру у незнищенність. Степан Ленкавський у вимірі повсякденного життя і неприлизаного образу був співчутливим, толерантним, уважним, винятково скромним і невибагливим.
Повідомлення відредаговано Дон-Жуан - Четвер, 08.10.2009, 09:56 |
| |
| |
| Дон-Жуан | Дата: Середа, 07.10.2009, 19:59 | Повідомлення # 5 |
|
Лейтенант
Група: Користувачі
Повідомлень: 49
Репутація: 2 []
Статус: Відсутній
| Раковський Християн Георгійович (справжні ім'я і призвище - Христю Станчев)
 
(1 серпня 1873 — 11 вересня 1941) — професійний революціонер, голова Тимчасового робітн.-сел. уряду України, Раднаркому УРСР у 20-х роках ХХ сторіччя.
Н. у Градеці (тепер Болгарія). До 1914 — активний учасник болгарського і румунського соціалістичних рухів, один із засновників соціал-демократичних партій у Болгарії і Румунії. Виступав проти участі Болгарії у Першій світовій війні і входив у Центральне бюро антивоєнної революційної Балканської соціал-демократичної робітничої федерації (заснована 1915). У 1918 вступив у партію більшовиків, обіймав посаду голови Верховної автономної колегії, заснованої в Одесі для боротьби проти контрреволюції в Україні та Румунії. Був членом Центрального виконавчого комітету Рад Румунського фронту, Чорноморського флоту і Одеського військового округу (Румчероду). З травня 1918 очолював більшовицьку дипломатичну делегацію на переговорах з урядом гетьмана П. Скоропадського щодо укладення мирного договору між радянською Росією і Українською Державою. З січня 1919 по липень 1923 (з перервами) очолював уряд радянської України. В ім'я інтернаціоналізму протистояв українському партикуляризмові і навіть ставив під сумнів існування окремої української національності. Проте до кін. 1921 Р. змінив свої погляди. Наполягав на більшій повазі до українського національного питання, вимагав розширення політичної та економічної самостійності Української СРР. На XII з'їзді Російської Комуністичної партії в квітні 1923 різко критикував позицію Й. Сталіна в національному питанні. Після зміщення з посади голови Раднаркому УСРР був послом СРСР у Великій Британії (1923-25) та Франції (1925-27). Будучи висланим із Франції за революційну діяльність, восени 1927 повернувся в Україну і протягом місяця організував «ліву опозицію». У грудні 1927 на XV з'їзді Російської Комуністичної партії виключений з її рядів, а через місяць — висланий в Астрахань. З 1929 Р. був визнаним всесоюзним лідером «лівої опозиції». У лютому 1934 підкорився партійній дисципліні й отримав дозвіл на повернення в Москву, де став керувати науково-дослідним інститутом наркомату охорони здоров'я. У 1936 заарештований за звинуваченням у шпигунстві й у березні 1938 засуджений до 20 років ув'язнення. Розстріляний в Орловській в'язниці. Як на мене типовий партійний діяч, основна заслуга якого перед Україною - спроба встановити конфедеративний устрій СРСР. А ось, що ми знаєм про імператора Франца Йосипа Першого і його роль в історії України.
Повідомлення відредаговано Дон-Жуан - Четвер, 08.10.2009, 09:55 |
| |
| |
| крапочка | Дата: Неділя, 11.10.2009, 14:43 | Повідомлення # 6 |
Підполковник
Група: Друзі сайту
Повідомлень: 127
Репутація: 2 []
Статус: Відсутній
| гра "хто більше нагуглить" 
|
| |
| |
| чебурашка | Дата: Понеділок, 12.10.2009, 19:39 | Повідомлення # 7 |
|
Рядовий
Група: Користувачі
Повідомлень: 4
Репутація: 0 []
Статус: Відсутній
| коротко про Франца Йосифа I: Император Австрии с 1948, император Австро-Венгрии с 1967 г. Роль в истории Украины неоднозначна. С начала своего правления лояльно относился к украинцам, в 1849 г. сделал Буковину коронным краем. После 1866 г. по сути отдал Галыччину под управление поляков; польское управление, полонизация Львовского университета и школ, польское правительство. В Закарпатье вообще не признавалось существование украинского населения. Хотя следует отметить и позитивные моменты для Украины: постройка железных дорог, в том числе Черновцы-Львов, основал Черновецкий университет. Был очень консервативен во взглядах, мало участвовал в государственных делах. Тяготел к примерению с Россией (с ней и Германией были в союзе в 70-хх годах 19 ст.), хотя практически постоянно были с Александром по разные стороны. Умер в 1916 г., так и не увидев гибели своей империи. По моему мнению - Франц Йосиф был скорее негативной фигурой в истории Украины.
Повідомлення відредаговано чебурашка - Понеділок, 12.10.2009, 20:06 |
| |
| |
| Дон-Жуан | Дата: Понеділок, 12.10.2009, 21:34 | Повідомлення # 8 |
|
Лейтенант
Група: Користувачі
Повідомлень: 49
Репутація: 2 []
Статус: Відсутній
| Доповню чебурашка. 
Чернівці досягли найбільшого розквіту, коли Буковина входила до Австро–Угорської імперії за часів імператора Франца Йосифа Першого (1848—1916). Саме з його ім’ям пов’язаний бурхливий економічний і культурний розвиток міста, зокрема поява залізниці Чернівці–Львів, введення в дію електричного трамваю, водогону і каналізації, спорудження кафедрального собору, театру, університету, шкіл, серед яких чотири народні з українською мовою навчання. 1875 року засновано Чернівецький університет.
Перші роки цісарства Франц Йосиф І ставився прихильно до українців, бо вони (на відміну від поляків й угорців) були лояльні до Габсбурґів. У кінці 1848 видав декрет про створення кафедри української мови й літератури у Львівському Університеті.
На початку XX ст., з уваги на можливість війни з Росією, цісар волів замирення поляків з українцями в Галичині, у висліді чого 24. 1. 1914 підписано угоду між двома посольськими представництвами.
Намагався максимально наблизити владу, зокрема імператорську, до населення. Практично кожний австр. громадянин, виконавши певні формальності, міг потрапити до цісаря на аудієнцію.
Успішному функціонуванню «культу доброго цісаря» в укр. середовищі сприяли декілька причин: покращання становища галицьких українців під австр. владою порівняно з «польськими» часами, вдячність за скасування панщини, розширення прав Греко-католицької церкви, промонархічні симпатії частини укр. консервативної еліти, прагнення діячів національного руху, неспроможних успішно діяти в нових обставинах, виправдати сподіваннями на цісарський захист власну бездіяльність тощо. На мою думкуу Франц Йосиф I Габсбурґ був все-таки позитивною фігурою в порівнянні з польським урядом. І до цього часу в Західній Україні про нього зберігся позитивний образ. Тому минулого тижня в Чернівцях відкрили пам’ятник останньому імператору Австро–Угорщини. Тим не менше чебурашка, Ваш хід - образ.
Повідомлення відредаговано Дон-Жуан - Понеділок, 12.10.2009, 21:35 |
| |
| |
| чебурашка | Дата: Вівторок, 13.10.2009, 08:09 | Повідомлення # 9 |
|
Рядовий
Група: Користувачі
Повідомлень: 4
Репутація: 0 []
Статус: Відсутній
| Що ми знаємо про Кирила Трильовського
|
| |
| |
| Доцент | Дата: Вівторок, 20.10.2009, 13:30 | Повідомлення # 10 |
|
Лейтенант
Група: Користувачі
Повідомлень: 67
Репутація: 3 []
Статус: Відсутній
|   Народився на Золочівщині, гімназійну освіту здобув у Золочеві й Коломиї, студіював право у Львові та Відні. Від 1886 р. постійно листувався з М. Драгомановим аж до його смерті в 1895 р. Організував у селі Завалля "Січ" (5 травня 1900 р.), а згодом очолював січовий рух (перед початком першої світової війни в Галичині було 916 "Січей"). Для координації січового руху був створений 9 квітня 1908 р. Головний Комітет Січовий у Станіславі. Його головою став К. Трильовський, заступником селян, діяч радикальної партії Іван Сандуляк з Карлова, секретарем - Іван Чупрій з Печеніжина, скарбником - адвокат Микола Лагадинський з Делятина.
1912 року комітет було перейменовано у Львові на Український Січовий Союз, який координував роботу всіх "Січей" Галичини. А їх до 1914 р. налічувалось вже 916. у зв'язку з загостренням австро-російських взаємин К. Трильовський 1912 р. прийшов до висновку, що на базі "Січей" треба організовувати товариства військового характеру.
18 березня 1913 р. відбулися збори, на яких було створено військову організацію Українських Січових Стрільців. Перші стрілецькі військові організації було закладено в Косові, Яблунові, Шешорах, Заліщиках. До початку війни 1914 р. їх було 96.
З вибухом першої світової війни К. Трильовський став начальником Бойової Управи, яка на базі колишніх "Січей" формувала добровольчі формації під назвою Українських Січових Стрільців. Молоді 16-18 річні хлопці, виховані на ідеях Драгоманова та Франка, вступали до УСС, ставлячи собі за мету з допомогою Австрії розбити "тюрму народів" (царську Росію) і визволити Наддніпрянську Україну з-під багатовікового царського гніту. У 1907 р. К. Трильовський був обраний послом до австрійського парламенту і залишався ним аж до розпаду Австро-Угорської імперії. Видав кілька десятків популярних брошур. Після війни видрукував в українській пресі понад 1800 статей під різними псевдонімами. Був також послом до галицького крайового сейму і членом Західноукраїнської Національної Ради. Трильовський під своїм прізвищем і псевдо Клим Обух опублікував багато ст. і січ. пісень, видав низку брошур, січ. співаників тощо; редагував місячник «Зоря» і двотижневик «Хлопська Правда», календарі «Запорожець», «Отаман» й ін.; був довголітнім кореспондентом газети «Свобода» і «Народне Слово» у США. Що ми знаєм про Лева Ребета
|
| |
| |
