У 1911 році він поступив в Лютеранську гімназію. У 1913 році його батько отримав дворянський титул, і Янош разом з австрійським і угорським символами знатності — приставками фон (von) до австрійського прізвища і титулом Маргиттаї (Margittai) в угорському іменуванні — став називатися Янош фон Нейман або Нейманом Маргиттаї Янош Лайош. Під час викладання в Берліні і Гамбурзі його називали Йоганном фон Нейманом. Пізніше, після переселення в 1930-х роках в США, його ім'я на англійський зразок змінилося на Джон. Цікаво, що брати фон Неймана після переїзду в США отримали зовсім інші прізвища: Воннеуманн (Vonneumann) і Ньюман (Newman).

Фон Нейман отримав ступінь доктора філософії з математики (з елементами експериментальної фізики і хімії) в університеті Будапешта в 23 роки. Одночасно він вивчав хімічну інженерію в швейцарському Цюріху (Макс фон Нейман вважав професію математика недостатньою для того, щоб забезпечити надійне майбутнє сина). З 1926 по 1930 роки Джон фон Нейман був приват-доцентом в Берліні.

У 1930 році фон Нейман був запрошений на викладацьку посаду в американський Принстонський університет. Був одним з перших запрошених на роботу в заснований в 1930 році науково-дослідний Інститут Перспективних Досліджень (англ. Institute for Advanced Study), що також розташовувався в Принстоні, де з 1933 року і до самої смерті посідав професорську посаду.

У 1936—1938 роках Алан Тьюрінг захищав в інституті під керівництвом Алонзо Черча докторську дисертацію. Це сталося незабаром після публікації в 1936 році статті Тюрінга «On Computable Numbers with an Application to the Entscheidungs problem», яка включала концепції логічного проектування і універсальної машини. Фон Нейман, поза сумнівом, був знайомий з ідеями Тюрінга, проте невідомо, чи застосовував він їх в проектуванні IAS-машини десять років опісля.

У 1937 році фон Нейман став повноправним громадянином США. У 1938 він був нагороджений премією імені М. Бохера за свої роботи в області аналізу.

Фон Нейман був одружений двічі. Вперше він одружувався на Маріетті Кевеши (Mariette Kövesi) в 1930 році. Фон Нейман навіть погодився перейти в католицтво, щоб догодити її сім'ї. Шлюб розпався в 1937 році, а вже в 1938 він одружується на Кларі Ден (Klara Dan). Від першої дружини у фон Неймана народилася дочка Марина — в майбутньому відомий економіст.
Багато проблем, що сьогодні вирішує інформатика, давно розроблялись в руслі інших дисциплін: бібліотечній справі, бібліографії, лінгвістики тощо. Ще на початку 20 століття бельгійський юрист і учений П. Отле запропонував об'єднати комплекс процесів із збирання, обробки, зберігання, пошуку і розповсюдження наукових документів під загальною назвою «документація», що іноді служить синонімом терміну «інформатика». В 1931 Міжнародний бібліографічний інститут, заснований П. Отле і бельгійським юристом і громадським діячем А. Лафонтеном в 1895, було перейменовано в Міжнародний інститут документації, а в 1938 - в Міжнародну федерацію з документації, яка й надалі лишається основно/ міжнародною організацією, що об'єднує спеціалістів з інформатики і науково-інформаційної діяльності. В 1945 з'явилась стаття американського вченого та інженера В. Буша «Можливий механізм нашого мислення», в якій вперше широко ставилось питання про необхідність механізації інформаційного пошуку. Міжнародні конференції з наукової інформації (Лондон, 1948; Вашингтон, 1958) знаменували перші етапи розвитку інформатики. Важливе значення мало вивчення закономірностей розсіювання наукових публікацій, проведене С. Бредфордом (Великобританія, 1948). До середини 60-х років 20 століття розроблялись в основному принципи і методи інформаційного пошуку та технічні засоби їх реалізації. У. Баттен (Великобританія), К. Муерс і М. Таубе (США) заклали основи координатного індексування; Б. Вікері, Д. Фоскет (Великобританія), Дж. Перрі, А. Кент, Дж. Костелло, Г. П. Лун, Ч. Берньер (США), Ж. К. Гарден (Франція) розробили основи теорії і методики інформаційного пошуку; С. Клевердон (Великобританія) вивчили методи порівняння технічної ефективності інформаційно-пошукових систем різного типу; Р. Шоу (США) і Ж. Самен (Франція) створили перші інформаційно пошукові присторої на мікрофільмах і діамікрокартах, що стали прообразами багатьох спеціальних інформаційних машин; К. Мюллер і Ч. Карлсон (США) запропонували нові методи репродукування документів, які лягли в основу сучасної техніки репрографії.

Сучасний етап розвитку характеризується глибшим розумінням загальнонаукового значення науково-інформаційної діяльності та все ширшим застосуванням в ній електронних обчислювальних машин.
Електро́нна обчи́слювальна маши́на (скорочено — ЕОМ) — загальна назва для обчислювальних машин, що є електронними (починаючи з перших лампових машин, включаючи напівпровідникові тощо) на відміну від електромеханічних (на електричних реле тощо) та механічних обчислювальних машин. В часи широкого розповсюдження аналогових обчислювальних машин, що теж були в своїй переважній більшості електронними, для уникнення непорозумінь використовувалася назва «електронна цифрова обчислювальна машина» (ЕЦОМ) або «лічільна» (рос. счётная) машина (задля підкреслити того, що цифрова електронна машина саме реалізує безпосередньо обчислення результату, в той час, як аналогова машина, фактично, реалізує процес фізичного моделювання з отриманням результату вимірюванням).

Унікальний винахід XX століття — електронну обчислювальну машину останнім часом найчастіше називають за англійською манерою — комп'ютер (computer), що в перекладі дає те ж саме значення: той, хто обчислює.

Досвід широкого практичного застосування ЕОМ досить швидко указав на несподівані і непередбачені можливості. З'ясувалося, що подібно числам можна ефективно перетворювати будь-яку іншу інформацію.
Сергій Олексійович Лебедєв належить до зоряної плеяди вчених, які майже одночасно наприкінці 40-х—на початку 50-х років створили у США, Англії та колишньому Радянському Союзі перші цифрові електронні обчислювальні машини з динамічно змінюваною програмою обчислень. На цьому завершився етап становлення цифрової електронної обчислювальної техніки: була поставлена переможна крапка в її змаганні з аналоговою. Нині імена цих учених добре відомі: Джон фон Нейман (1903—1957), Джон Мочлі (1907—1980), Преспер Еккерт (народ. 1919) у США; Алан Тьюринг (1912—1954), Том Кілбурн (народ. 1921) і Моріс Уїлкс (народ. 1913) у Великій Британії; Сергій Лебедєв (1902—1974) та Ісаак Брук (1902—1974) у Радянському Союзі. Кожен з них зробив помітний внесок у становлення і подальший розвиток комп'ютерної науки і техніки.
Ще у 1934 р. у статті "Про обчислювані числа" Алан Тьюринг довів можливість виконання суто механічним шляхом будь-якого алгоритму, що має розв'язання. Запропонована ним для цієї мети гіпотетична цифрова універсальна машина, яка одержала назву машини Тьюринга, могла запам'ятовувати послідовність дій, тобто мала програму виконання алгоритму. Джон Мочлі і Преспер Еккерт у 1946 р. створили цифрову електронну обчислювальну машину ЕНІАК, в якій програма роботи задавалася за допомогою механічних перемикачів, що потребувало багато часу і перешкоджало повній автоматизації обчислювального процесу. Під час проектування наступної машини — ЕДВАК вчені усунули цей недолік, передбачивши збереження програми в оперативній пам'яті. На етапі завершення робіт з ЕНІАК і під час проектування ЕДВАК з ними почав співробітничати відомий учений Джон фон Нейман. Він тоді брав участь у проекті зі створення атомної бомби і був зацікавлений у розробці ефективної обчислювальної техніки для виконання розрахунків. Узагальнивши досвід, отриманий у процесі розробки обох машин, цей вчений першим сформулював основні принципи побудови ЕОМ, які були реалізовані ним у машині ІАК, створеній у 1952 р. Матеріали звіту не публікувалися до кінця 50-х років, але були передані ряду фірм США та Англії. Широка популярність Джона фон Неймана відіграла свою роль — викладені ним принципи і структура ЕОМ згодом одержали назву нейманівських, хоча в їхній розробці брали участь Еккерт і Мочлі.
У 1949 р. англійський учений Моріс Уїлкс, який прослухав у 1946 р. курс лекцій Мочлі та Еккерта, зумів випередити своїх учителів і створив у Кембриджі першу у світі цифрову електронну обчислювальну машину ЕДСАК з динамічно змінюваною програмою.
Тим часом С. Лебедєв незалежно від них запропонував такі ж принципи для побудови першої у колишньому Радянському Союзі та континентальній Європі Малої електронної лічильної машини — МЭСМ. У той час вона була засекречена, і про творчий внесок радянського вченого на Заході нічого не знали. До речі, перша ЕОМ Джона фон Неймана — ІАК почала працювати через рік після запуску МЭСМ в експлуатацію.
Творча доля вчених-першопрохідців складалася по-різному. Алан Тьюринг у роки Другої світової війни брав участь у створенні електронної цифрової машини "Колос", призначеної для розшифровування радіограм німецького вермахту. "Безумовно, не Тьюринг виграв війну, але без нього ми могли б її програти", — сказав один з його соратників. Рання смерть завадила повній реалізації намірів геніального вченого. Така ж доля спіткала Джона фон Неймана — він помер на 54-му році життя, так і не побачивши другу, спроектовану під його керівництвом машину, названу на його честь "Джоніак".
Джонові Мочлі і Пресперу Еккерту вдалося у 1952 р. завершити роботу над ЕДВАК, а на початку 50-х років створити першу в США серійну машину УНІВАК. Надалі обидва ці науковці стали керівниками заснованих ними комп'ютерних фірм. Багато зусиль було витрачено на судовий процес у зв'язку з їхнім наміром одержати патент на ЕНІАК. У результаті тривалого (майже 20 років!) розгляду справи суд виніс негативне рішення на тій підставі, що ще у 1939 р. професор сільськогосподарської школи у штаті Айова Джон Атанасов (1903—1992) та його помічник Кліффорд Беррі створили цифрову обчислювальну машину на електронних лампах з використанням двійкової системи числення і з пам'яттю на конденсаторах. Хоча ця машина була спеціалізованою і призначалася для розв'язання систем лінійних алгебраїчних рівнянь, а робота завершилася лише макетом, суд дійшов висновку, що основне, на що претендують творці ЕНІАК, - використання електронних ламп - було реалізовано в машині Атанасова. До того ж з'ясувалося, що Мочлі під час зустрічі з Атанасовим ознайомився з його машиною.
Великих успіхів досягли Том Кілбурн і Моріс Уїлкс. У 1953 р. почав працювати макет першої у світі обчислювальної машини на точкових транзисторах, створеної Кілбурном. Роботу завершили у 1955 р. Машина мала 200 транзисторів і 1300 германієвих діодів. У 60-ті роки під його керівництвом була сконструйована досить досконала машина АТЛАС на транзисторах, у якій використано віртуальну пам'ять і мультипрограмний принцип.
Моріс Уїлкс керував роботами зі створення ще однієї лампової машини — ЕДСАК-2 з мікропрограмним керуванням, уперше запропонованим ученим у 1951 р. Надалі він працював у галузі програмування, автоматизації проектування комп'ютерів, розробив основи мультипрограмувания, консультував багато проектів і одержав світове визнання як видатний учений сучасності. Нині 89-річний сер Моріс Уїлкс (цей титул йому присвоєно спеціальним указом королеви Великої Британії)— почесний професор університету в Кембриджі і консультант однієї з провідних американських фірм (ITT). У 1998 р. він став почесним доктором НАН України.
Проте навіть на тлі видатних досягнень західних учених — сучасників С.О.Лебедєва — результати його наукової творчості у галузі комп'ютерної науки і техніки вражають своєю масштабністю. Під його керівництвом і за особистої участі трохи більш як за двадцять років було створено 18 ЕОМ, причому 15 з них випускалися серійно. Більшість машин належала до класу суперЕОМ і призначалася для великих обчислювальних центрів і протиракетних систем.
Діяльність Сергія Олексійовича почалася зі створення лампових ЕОМ (МЭСМ, БЭСМ, БЭСМ-2, М-20, М-40, М-50). З появою напівпровідникових елементів учений перейшов до розробки суперЕОМ другого покоління. Остання з них — створена у 1967 р. напівпровідникова БЭСМ-6 з продуктивністю мільйон операцій на секунду — випускалася 17 років. Нею було оснащено багато обчислювальних центрів Радянського Союзу. Лондонський музей науки у 1992 р. придбав БЭСМ-6, щоб зберегти її як один з найкращих зразків в історії світового комп'ютеробудування. Завершив свою діяльність С.О. Лебедєв створенням для систем протиракетної оборони суперЕОМ на інтегральних схемах, продуктивність якої становила мільйони операцій на секунду. Кожна нова машина була результатом радикальної переробки попередньої з критичним осмисленням власного досвіду і всього нового, що з'явилося в країні і за рубежем.
Головний принцип побудови всіх ЕОМ, створених С.О. Лебедєвим, — розпаралелювання обчислювального процесу. Вперше він реалізував його у МЭСМ і БЭСМ, використавши арифметичний пристрій паралельної дії. У М-20, М-40, М-50 паралельно з процесором могли працювати зовнішні пристрої. У БЭСМ6 з'явився конвеєрний (або "водопровідний", як назвав його Лебедєв) спосіб виконання обчислень. У наступних ЕОМ використовувалася багатопроцесорність. Додамо, що й нині принцип розпаралелювання процесу обробки інформації, вперше реалізований С.О. Лебедєвим, залишається основним при побудові суперЕОМ.

Активна творча діяльність С.О. Лебедєва сприяла створенню в колишньому Радянському Союзі ряду потужних наукових шкіл і розгортанню вітчизняного комп'ютеробудування. При цьому наукова школа С.О. Лебедєва, за загальним визнанням, відігравала провідну роль. Керований ним Інститут точної механіки і обчислювальної техніки (ІТМіОТ) АН СРСР у 50—70-і роки за рівнем наукових досліджень і практичних результатів міг конкурувати з відомою американською фірмою IBM.
С.О. Лебедєв та співробітники ІТМіОТ, які брали участь у створенні ЕОМ, неодноразово одержували урядові нагороди. Сам Сергій Олексійович був відзначений орденами Леніна (1954, 1962, 1972) і Жовтневої Революції (1971). У 1956 р. йому присвоїли звання Героя Соціалістичної Праці. У 1966 р. він одержав Ленінську, а в 1969 р. — Державну премію СРСР. У 1974 р., коли вченого не стало, інституту було присвоєно його ім'я.
Виняткова скромність С.О. Лебедєва, засекреченість значної частини його робіт, колишні "залізна завіса" та "холодна війна" призвели до того, що тривалий час навіть у Радянському Союзі, а тим більше — у західних країнах публікацій про життя і діяльність геніального вченого було обмаль. Мабуть, саме тому у виданій у 1995 р. книзі американського історика Джона Чі "Комп'ютерні піонери", де опубліковано понад 200 біографій учених, ім'я С.О. Лебедєва, на жаль, не згадується. Лише у 95-ту річницю від дня народження вченого міжнародна наукова громадськість Заходу, яка на той час уже одержала можливість краще ознайомитися з результатами діяльності С.О. Лебедєва, визнала його видатні заслуги в галузі комп'ютерної науки і техніки. На присвяченій цій даті медалі Міжнародного комп'ютерного товариства, врученій дітям С.О. Лебедєва, написано: "Сергій Олексійович Лебедєв. 1902—1974. Розробник і конструктор першого комп'ютера у Радянському Союзі. Фундатор радянського комп'ютеробудування".

ОСНОВОПОЛОЖНИК ВІТЧИЗНЯНОГО КОМП'ЮТЕРОБУДУВАННЯ

Створення МЭСМ за надзвичайно короткий термін в умовах перших повоєнних років було справжнім подвигом С.О. Лебедєва та очолюваного ним невеличкого колективу. Оскільки розробка МЭСМ розпочалася без будь-яких постанов уряду, інституту довелося долати неабиякі труднощі: перші два роки робота виконувалася за рахунок мізерного бюджету Інституту електротехніки. Особливо важка ситуація з матеріальним забезпеченням склалася у другій половині 1950 р. Зваживши на складне становище, М.О. Лаврентьєв написав листа Й.В. Сталіну про необхідність прискорити дослідження у галузі обчислювальної техніки і про перспективи використання ЕОМ, у тому числі у військовій техніці. Результат виявився несподіваним для самого М.О. Лаврентьєва. Його, математика, призначили директором створеного в Москві у 1948 р. Інституту точної механіки й обчислювальної техніки АН СРСР, а для лабораторії С.О. Лебедєва була виділена солідна сума. Лист М.О. Лаврентьєва відвозив до Москви син колишнього президента АН України О.О. Богомольця — Олег Олександрович. Він і розповів про цей епізод автору.
Ставши директором, М.О. Лаврентьєв потрапив у дуже скрутне становище: у створеному за два роки до того інституті були лише поодинокі спеціалісти у галузі цифрової обчислювальної техніки, нечисленні наукові відділи розміщувалися в різних районах Москви (будинок інституту ще тільки зводився) і от-от мала з'явитися постанова уряду, яка зобов'яже інститут розробити цифрову електронну обчислювальну машину — гігантську конструкцію з багатьох тисяч ламп, значно складнішу, ніж та, яку він бачив у Києві в Лебедєва.
Лаврентьєв вирішив використати досвід Лебедєва, котрий наочно продемонстрував свої творчі можливості. У березні 1951 р. в інституті створюється лабораторія № 1, завідувати якою запрошується С.О. Лебедєв (за сумісництвом). Так БЭСМ, задумана і змодельована у Києві, почала розроблятися в Москві...

Коли проект постанови уряду про створення двох ЕОМ (друга, як уже згадувалося, одержала назву "Стріла", і її доручили розробляти Міністерству машинобудування і приладобудування СРСР) подали на затвердження Й.В. Сталіну, він зажадав, щоб були вказані відповідальні особи за кожну з машин. Ними призначили: від Академії наук СРСР М.О. Лаврентьєва і головного конструктора машини С.О. Лебедєва; від Міністерства машинобудування і приладобудування — М.А. Лесечка і головного конструктора машини Ю.Я. Базилевського.
Ситуація, що склалася в ІТМіОТ АН СРСР, багатьом здалася б безнадійною. Але не Лебедєву! З Києва він привіз власноруч виконаний проект БЭСМ. Ось що розповів про це учасник розробки БЭСМ П.П. Головистиков:
"Існує легенда, ніби вся схема БЭСМ у Сергія Олексійовича була записана на цигаркових коробках "Казбек" або на окремих листках. Це неправда. Вона містилася у товстих зошитах (і не одному). У них найскрупульознішим чином були зображені всі структурні схеми машини, наведені часові діаграми роботи блоків, докладно розписані всі варіанти виконання окремих операцій. Приїхавши з Києва, він цей величезний обсяг інформації почав передавати нам".
Створення БЭСМ було надзвичайно важливим кроком у розвитку обчислювальної техніки. БЭСМ стала першою вітчизняною швидкодіючою ЕОМ, причому довго залишалася найбільш продуктивною машиною в Європі й однією з найкращих у світі. У БЭСМ одержали подальший розвиток ідеї С.О. Лебедєва у галузі структурної реалізації методів опрацювання інформації. Зокрема, в ній було реалізовано принцип повністю паралельної дії, вона мала розвинену систему команд, форму подання чисел з плаваючою комою, багатоступінчасту організацію пам'яті та інші важливі особливості, які уможливлювали подальший розвиток структури машини та її технічних компонентів. Вона стала базовим прототипом наступних машин і довго експлуатувалася в ОЦ АН СРСР, забезпечивши розв'язання багатьох дуже важливих задач, які раніше через свою складність не могли бути розв'язані у практично прийнятні терміни. В іншому становищі опинилася ЕОМ "Стріла". Її "життя" закінчилося на сьомому екземплярі.

За роки створення БЭСМ С.О. Лебедєв сформував працездатний колектив співробітників і заснував наукову школу, яка надовго визначила шляхи розвитку вітчизняної обчислювальної техніки.
І МЭСМ, і БЭСМ були виконані в одному екземплярі. Серійне виробництво машин, розроблених в ІТМіОТ АН СРСР, розпочалося з 1958 р. Щоправда, воно могло розгорнутися раніше, ще у 1953 р., коли Урядова комісія прийняла БЭСМ і ЕОМ "Стріла" в експлуатацію. Але до серійного виробництва була рекомендована тільки ЕОМ "Стріла". Далося взнаки монопольне становище Міністерства машинобудування і приладобудування СРСР. Воно не забезпечило постачання для БЭСМ потенціалоскопів для запам'ятовуючого пристрою, і С.О. Лебедєву довелося використовувати пам'ять на ртутних трубках, що знизило швидкодію БЭСМ у п'ять разів і зрівняло її з продуктивністю "Стріли". Якби не протидія з боку міністерства, країна одержала б найпродуктивнішу у світі (на той час) серійну ЕОМ.
Кожна з наступних ЕОМ, створених під керівництвом С.О. Лебедєва, втілювала отримані на той час результати наукової творчості керованого ним колективу ІТМіОТ АН СРСР і ставала помітною віхою у вітчизняному комп'ютеробудуванні. Наприкінці 50-х і у 60-ті роки з'явилися БЭСМ-2, ЕОМ-20, БЭСМ-4, БЭСМ-6.
В акті Державної комісії, що приймала БЭСМ-6, зазначено: "БЭСМ-6 стала першою в країні машиною, яка має швидкодію близько 1 млн одноадресних операцій на секунду і використовує систему елементів з тактовою частотою 9 МГц. Висока тактова частота елементів потребувала від розробників нових оригінальних конструктивних рішень для скорочення довжин з'єднань елементів і зменшення паразитних ємностей. Висока швидкодія машини забезпечується раціональною побудовою арифметичного пристрою, поєднанням роботи окремих пристроїв машини, узгодженням часу роботи пам'яті й арифметичного пристрою за рахунок поділу оперативної пам'яті на ряд блоків і застосування буферної надшвидкодіючої, здатної до самоорганізації пам'яті на швидких регістрах". Зазначалося також, що БЭСМ-6 має основні структурні особливості сучасних високопродуктивних машин, які дають можливість використовувати її у мультипрограмному режимі і в режимі поділу часу.

Ці машини випускалися 17 років і використовувалися в обчислювальних центрах, працювали на різні галузі народного господарства. За розробку і впровадження машини БЭСМ-6 С.О. Лебедєв, В.А. Мельников, Л.М. Корольов, Л.А. Зак, В.Н. Лаут, А.А. Соколов, В.І. Смирнов, О.М. Томилін, М.В. Тяпкін одержали Державну премію.

МЭСМ

До остаточного рішення зайнятися розробкою цифрової ЕОМ С.О. Лебедєва підштовхнув, мабуть, М.О. Лаврентьєв, який був тоді директором Інституту математики і віце-президентом АН України. У той час в Європі почали з'являтися рекламні повідомлення про цифрові обчислювальні пристрої на електромагнітних реле. Одне з них у 1948 р. потрапило до М.О. Лаврентьєва, і той показав його С.О. Лебедєву. Можливо, знайомство з рекламою, що з'явилася за рубежем, і допомогло прийняти рішення, яке давно вже назрівало.
У жовтні—грудні 1948 р. С.О. Лебедєв організовує семінар для загального ознайомлення співробітників його лабораторії з проблемами цифрової обчислювальної техніки. Ось основні ідеї вченого, які він запропонував для реалізації у процесі створення МЭСМ:
подання всієї інформації у двійковому алфавіті й опрацювання її у двійковій системі числення;
програмний принцип керування і розміщення програм у пам'яті машини;
операційно-адресний принцип побудови команд у програмах і можливість поточної зміни команд (для виконання циклічних дій) шляхом операцій над ними так само, як і над числами;
ієрархічна система машинних дій (передбачених внутрішньою мовою), що складається з базисних операцій, якими керують схемним способом, і складових процедур, котрі реалізуються за стандартними підпрограмами;
побудова базисних операцій на основі елементарних операцій, виконуваних одночасно над усіма розрядами слів;
ієрархічна організація запам'ятовуючих пристроїв із застосуванням різнофункціональних рівнів пам'яті;
використання і центрального, і місцевого керування обчислювальним процесом.
Під час обговорення на семінарі ці ідеї розвивалися і конкретизувалися, але й у своєму початковому вигляді вони вже містили основні рекомендації з побудови ЕОМ із збереженою в оперативній пам'яті програмою. При цьому можна з упевненістю стверджувати, що С.О. Лебедєв прийшов до своїх ідей цілком самостійно, оскільки (нагадаємо ще раз) зміст наукового звіту, в якому Джон фон Нейман виклав принципи побудови ЕОМ, не розголошувався, а відповідні публікації у пресі з'явилися тільки у 50-х роках. Перша ж у світі ЕОМ із збереженою програмою — англійська ЕДСАК — була запущена в експлуатацію у 1949 р., приблизно за рік до початку дослідної експлуатації МЭСМ, і відомості про неї вплинути на формування ідей С.О. Лебедєва вже ніяк не могли. Більше того, у цих ідеях неважко побачити й елементи подальшого розвитку ЕОМ: зародки децентралізації керування й асинхронної організації обчислювального процесу, реалізації вмонтованих процедур, у тому числі й операцій над масивами, тощо.
У 1949 р. в лабораторії С.О. Лебедєва були отримані основні технічні рішення: розроблено елементну базу машини, її структурну схему, документацію на основні пристрої. Наступні події, пов'язані зі створенням макета і перетворенням його на Малу електронну лічильну машину (з тією ж абревіатурою — МЭСМ) розвивалися дуже стрімко. 6.11.1950 відбувається пробний пуск макета; 4.01.1951 — діючий макет демонструють приймальній комісії АН України (при цьому виконуються перші розрахунки — обчислення суми непарного ряду факторіала числа, зведення у ступінь; 10.05.1951 — макет демонструють Урядовій комісії і комісії експертів, створеним для розгляду ескізних проектів БЭСМ і ЕОМ "Стріла", розробка якої велася Міністерством приладобудування; 1.08.1951 — виходить урядова постанова, що зобов'язує ввести МЭСМ в експлуатацію у четвертому кварталі 1951 р.; 7.11.1951 — закінчено перетворення макета на Малу електронну лічильну машину, і її випробовують перед пуском; 25.12.1951 — Урядова комісія приймає МЭСМ у регулярну експлуатацію; 4.01.1952 — Президія АН СРСР ухвалює постанову про необхідність доповісти Раді Міністрів СРСР про введення в експлуатацію першої в СРСР швидкодіючої лічильної електронної машини. Залишається додати, що у вересні 1952 р. розрядність МЭСМ була збільшена до 20 двійкових розрядів.
Будинок у Феофанiї, де розмiщувалася лабораторiя С. О. Лебедєва i була створена «МЭСМ».
Нинi вулиця, на якiй стоїть цей будинок, носить iм'я Лебедєва.

Виступаючи на вченій раді Інституту кібернетики АН України, присвяченій 25-річчю створення МЭСМ, В.М. Глушков дуже високо оцінив її значення для розвитку обчислювальної техніки в Україні та в СРСР: "Незалежно від зарубіжних учених С.О. Лебедєв розробив принципи побудови ЕОМ із збереженою у пам'яті програмою. Під його керівництвом створена перша в континентальній Європі ЕОМ, за короткий термін вирішені важливі науково-технічні завдання, чим започатковано радянську школу програмування. Опис МЭСМ був першим підручником у країні з обчислювальної техніки. МЭСМ стала прототипом Великої електронної лічильної машини (БЭСМ); лабораторія С.О. Лебедєва перетворилася на організаційний зародок Обчислювального центру АН України, а згодом Інституту кібернетики АН України".
Надзвичайно велику роль у швидкому завершенні робіт зі створення МЭСМ, а згодом БЭСМ, відіграв академік М.О. Лаврентьєв. У короткій статті "Біля колиски першої ЕОМ", присвяченій 70-річчю цього видатного вченого, С.О. Лебедєв писав:
"У перші повоєнні роки я працював у Києві. Мене тільки-но обрали академіком Академії наук УРСР, і у Феофанії створювалася лабораторія, де судилося народитися першій радянській електронно-обчислювальній машині. Часи були важкі, країна відновлювала зруйноване війною господарство, кожна дрібниця перетворювалася на проблему. І невідомо, чи з'явився б первісток радянської обчислювальної техніки у Феофанії, якби не було у нас доброго покровителя — Михайла Олексійовича Лаврентьєва, тодішнього віце-президента Академії наук УРСР. Я досі не перестаю дивуватися і захоплюватися тією нестримною енергією, з якою Лаврентьєв відстоював і пробивав свої ідеї. Гадаю, важко знайти людину, яка б, познайомившись з ним, не заразилася б його ентузіазмом.
Незабаром Михайло Олексійович призначається директором Інституту точної механіки й обчислювальної техніки Академії наук СРСР. Я був переведений до Москви, і розпочався новий етап у нашій спільній роботі зі створення великих цифрових електронно-обчислювальних машин. Коли машина (БЭСМ. — Авт.) була готова, вона нітрохи не поступалася перед новітніми американськими зразками і знаменувала справжнє торжество ідей її творців".